Це не новина, що Франківськ — компактне місто. І, окрім затишку і можливості більше гуляти пішки, розміри міста роблять його зручним для пересування на велосипеді. Вважається, що оптимальний маршрут для їзди на велосипеді складає від 2 до 5 км — і це цілком про Франківськ.

Щороку зростає кількість франківців, які користуються роверами, будують нові велодоріжки, проводять масові велозаїзди. Складається враження, що місто цілком могло би претендувати на титул велосипедної столиці України.

З чого починався рух на двох колесах і хто далі крутить франківські педалі — розповідає «Куфер».
 

 

Біля витоків

Передумовами розвитку велоруху в Франківську можна назвати географію та архітектуру: місто — рівне й маленьке, його вулиці — досить вузькі. Та й на велосипедах тут їздили давно. Проте важко визначити рік, місяць і день, коли саме у Франківську почалось активне веложиття. Можливо, відправною точкою варто вважати Велодень у 2009-му, а, може, серйозним поштовхом стала програма «Тепле веломісто» (яка пізніше трансформувалась у програму «Сталої Мобільності») від платформи «Тепле Місто» у 2014-му. На той момент у Франківську вже існувала спільнота Velo-Stalker, в Києві активно діяла Асоціація велосипедистів Києва (АВК).

«Тепле веломісто» працювало в чотирьох напрямках: освіта, промоція, інфраструктура і дослідження.

Як каже Володимир Радевич, колишній координатор програми: «Чим би ти не займався — ти мусиш знати точку відліку, тоді можна зрозуміти, як твої активності впливають на ситуацію». Тож програма зайнялась дослідженнями велоруху.

«Ми зробили просте дослідження, яке запропонувала АВК. Вибрали десять перехресть в місті, на яких волонтери рахували велосипедистів і кожного року ми звіряли дані. Був помітний приріст, в деяких місцях — просто шалений. Наприклад, нам здавалось, що найскладнішою і найнебезпечнішою точкою є міст на Пасічній. Але виявилось, що там — найбільша концентрація велосипедистів. А коли з’явилась велодоріжка з центру до Пасічної — це дуже сильно вплинуло на розвиток», — каже Володимир.

Підрахунками справа не обмежилась: тоді ж «Тепле Місто» почало встановлювати перші у Франківську велопарковки.

«Ми сформували пропозицію до бізнесу: давайте разом побудуємо мережу велосипедних стійок. Ми не робили для них жодної реклами і могли лише дякувати», — розповідає Володимир.

Велопарковки виглядали досить аскетично — чорна металева стійка з плашкою, яка не створювала візуального шуму, але була помітна для велосипедиста. Вони розміщувались у місцях масового скупчення людей — біля магазинів, на великих площах, на Стометрівці тощо. Так за час діяльності програми у місті з’явилось близько 200 велопарковок.

З кінця 2016 року «Тепле Місто» почало цікавитись не лише велосипедами, а мобільністю в місті взагалі – так програма «Теплого веломіста» розширила коло своїх інтересів і реформувалась у «Сталу Мобільність». Проте увага до велосипедистів залишилась.

Велорух поступово набирав обертів, велосипедистів на дорогах Франківська ставало все більше. Показником може слугувати щорічний Велодень, який з 60 учасників (у 2009-му) виріс до рекордних 2500 (цього року). 

Крок перший — школа

Щоби говорити про місто, комфортне для велосипедистів, починати треба з велосипедистів. І оскільки вони не з’являються нізвідки — їх треба навчити їздити на ровері. Так і з’явилась франківська Велошкола.

Як розповідає Володимир Радевич, це був проєкт, в першу чергу, для формування спільноти — яка могла би продовжити діяти далі самостійно. Але не менш важливим завданням було навчити майбутніх велосипедистів їздити правильно, дотримуючись правил дорожнього руху.

Модель запозичили у киян, але суттєво вдосконалили. Для цього знайшли експертів, які розробили двоетапну навчальну програму. Перший етап — теоретичний, другий — практичний. 

Фото: Антон Куба, Тепле Місто

«Спершу вони сиділи, як на парах, і спілкувались про безпеку дорожнього руху, вправність, моторику тощо. Потім виходили «в поле»: спершу на широкі площі, де тренувались крутити педалі. А потім у супроводі поліції їздили містом: складними переходами, кільцями, перехрестями», — розповідає Володимир. 

Проєкт тривав три роки — з 2015 по 2018 рік, поки ним опікувалось «Тепле Місто». 

«Ми побачили шалений ефект, коли люди почали далі самі поширювати ці знання. А по-друге – вони почали їздити! Почало їздити більше жінок (а приблизно 60% учасників школи — це були жінки). Це дуже важливо, бо у світі прийнято вважати, що жінки на велосипедах – це показник безпеки вулиць», — вважає Володимир. 

Крок другий — інфраструктура

Франківська мережа велодоріжок сягає близько 12 кілометрів. І історія її створення теж починається у 2014 році.

Велосипедист та заодно — начальник управління комунальної політики Мирослав Федорків каже, що його шлях як велоактивіста розпочався приблизно через тиждень, як він придбав ровер:

«Це було рішенням усіх моїх транспортних проблем. Мені захотілось цим поділитись — і так я став велоактивістом. Єдине, чого бракувало — умов для безпечної і зручної їзди».

Продовження у статті від онлайн видання Куфер.

Текст: Вікторія Андрєєва