Може, ви помічали: на третьому поверсі заводу Промприлад є маленька кімната з білими стінами. Останні пів року там працює галерея «Детектор»: білий простір, густо насичений актуальним мистецтвом. Кожна їхня виставка сповнена непомітних додаткових значень та сенсів і дуже «рафінована» за якістю відібраних митців.

«Куфер» запитав у Лілії Гоголь, кураторки цієї галереї, навіщо Франківську сучасне мистецтво (і мистецтво взагалі), а також попросив пояснити, як почати розбиратись у ньому. Здається, після цього інтерв’ю ми почали розуміти його краще.

Робота зі змістами

За освітою я — фінансистка, хоча ніколи не працювала за спеціальністю. 

Після закінчення навчання я пішла працювати в книгарню «Є». Тоді це був культурно-мистецький центр, і в одному з залів відбувались виставки. Вже тоді я розуміла, що хочу працювати в культурній сфері. Це виглядало складним, але дуже привабливим водночас.

Пізніше була робота в «Теплому Місті», де я кілька років була координаторкою різноформатних мистецьких проєктів. Я з часом усвідомила, що робота менеджерки доволі непроста. Тобі треба все збирати, всім управляти, про все піклуватись — але ти залишаєшся за кадром. Це як у фільмі «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» — «про працівників невидимої праці».

Подумала, що хочу творити змісти, певний інтелектуальний продукт — те, що відрізняє кураторство від менеджерства. У виставкових проєктах ти сама формуєш концепти, підбираєш авторів, взаємодієш з художниками і можеш спрямувати кудись їхню думку чи ідею.

Це — співтворення.

Білі стіни, білі рамки

У Франківську немає конкуренції між галереями. Можливо, якби це був Львів чи Київ, ми б мали інші правила. Але нам пощастило мати «Асортиментну кімнату», галерею ЧЕЧ, ЦСМ. У нас всіх дуже різні кураторські підходи — і ми лише взаємно підсилюємо одне одного.

Коли я отримала пропозицію зайнятись галереєю «Детектор», то склала список митців, з якими хочу працювати в цьому просторі. Простір має значення і накладає певні правила: великих форматів у «Детекторі» я показати не зможу.

Я хвилювалась, що цих 36 м² буде мало. Це трохи клаустрофобічна територія, цей простір на тебе навалюється. Але можу сказати з впевненістю, що у цьому білому кубі візуальне мистецтво презентується найкраще.

Під час Конгресу культури у Львові я спілкувалась з одним з перших сучасних українських кураторів, Михайлом Рашковецьким. Ми зійшлися на тому, що певні обмеження, особливо для куратора візуального мистецтва, показують твою майстерність і професійність. Виклики, які диктує простір, активізують тебе.

Тож часто рамки — це плюс.

Мистецтво в інтер’єрі

Мені здається, що людей у Франківську, яким важливе сучасне мистецтво, зчисленна кількість — і я майже всіх їх знаю поіменно. Іноді виникають нові люди, які взаємодіють з галереєю. Але це ще досить мала тусовка.

Не знаю, чи можна це змінити за короткий період. Бо, як і всюди, це — комплекс завдань. Проблема не в тому, що у нас бракує галерей чи художників. У нас немає якісної мистецької освіти.

Продовження у статті від онлайн видання Куфер.

Текст: Ольга Перехрест